Що насправді заважає легальному імпорту

Оприлюднено Оприлюднено в Новини

Як подолати тіньові схеми ввезення товарів з-за кордону, не вбиваючи ринок експрес-доставок.

Суперечка довкола зниження неоподатковуваного мінімуму на доставку товарів в Україну з-за кордону спалахнула не на рівному місці. Сторони різко поляризувалися, ситуація наблизилася до бойкоту низки вендорів і дилерів.

Новорічні свята начебто знизили інформаційний градус, але позиція ДФС із цього питання так і лишилася непохитною – на боці жорсткішої регуляції імпорту.

Я не маю наміру підсипати хмизу у вогонь суперечки. Тут, радше, варто виступити з медіаторської позиції, проаналізувавши передумови конфлікту. Адже кейс зі спробою зниження безмитного порогу на імпорт маркував проблемні точки, які виникли через вкрай неефективні й застаріли регуляторні норми.

Але спершу – про міжнародну практику, яка, на мою думку, може бути добрим дороговказом у регулюванні роздрібного імпорту.

За міжнародним досвідом

В країнах ЄС в принципі не стягується податків і митних зборів з посилок між країнами – учасницями європейського співтовариства. Таким чином внутрішній ринок ЄС уже є мотивованим на міжкордонний товарообіг.

Поріг існує лише для посилок з-за меж ЄС. І більшість країн співдружності визначили його на рівні 22 євро. До цього рівня посилки не обкладаються ані митними зборами, ані ПДВ.

У Швеції цей поріг звільнення від ввізного мита значно вищий – близько 144 євро (1400 шведських крон). Це – максимум для ЄС. Проте ПДВ стягується в будь-якому випадку.

Таким чином, у більшості країн – членів ЄС, справді, встановлена планка 22 євро, але, наголошу – виключно для посилок з-за меж ЄС. Причина зрозуміла – стимулювати внутрішній ринок на противагу експансії з боку Китаю та США.

Витрати для пересічних споживачів від цього не настільки відчутні, як у разі аналогічної регуляції в Україні. Адже сам ринок ЄС – це 16,5 трильйонів євро сукупного ВВП 28 країн. ЄС загалом – це майже 23% світового ВВП. Декотрі з країн-членів є світовими лідерами за паритетною купівельною спроможністю населення. Із таким обсягом виробництва і розвитку споживчого ринку можна і «замкнутися»…

Але формально поріг таки існує. Причому вище за 150 євро посилки обкладаються не лише ПДВ на рівні 20-23%, а й ввізним митом. Останнє варіюється в коридорі 0-17%. Але деякі товари не обкладаються митом, як-от книжки.

Для прикладу, в Норвегії ввізне мито в коридорі від 0 до 25% стягується лише на придбані через інтернет одяг та продукти харчування, а не техніку, парфуми чи аксесуари.

Розвиток ринку та купівельної спроможності громадян надає в підсумку значно вищій приріст для економіки й бюджету, ніж розширення спектру митних платежів

Ясна річ, що кардинально інша ситуація в Китаї, де протекціонізм змушує уряд обмежувати безмитне ввезення товарів, і поріг там встановлено на рівні 7 доларів за одиницю. Адже близько 90% того, що зазвичай купується в інтернет-магазинах й пересилається бандеролями, є саме виробами китайського реального сектора економіки. На товари вищої оціночної вартості митний збір може становити до 100%, але в середньому це близько 12,5%. Також стягується ПДВ в розмірі 17%.

Контраст Китаєві становить США – чи не найголовніший імпортер виробів китайського ринку та клієнт китайських онлайн-магазинів. Там поріг безмитного імпорту нещодавно навіть було підвищено до 800 доларів, а ПДВ взагалі не стягується з імпорту.

Просто американські економісти дійшли висновку, що розвиток ринку та купівельної спроможності громадян надає в підсумку значно вищій приріст для економіки й бюджету, ніж регуляція податкових надходжень через запровадження обмежень і розширення спектру митних платежів.

Сумнівний кейс АПІТУ

На що спираються безпосередні учасники митного «діалогу» в Україні – ті, що за зниження порогу, і ті, що рішуче проти, ба навіть за його підвищення.

Власне, ініціаторами законопроекту про внесення змін до Митного кодексу є компанії, що входять до Асоціації підприємств з інформаційних технологій України (АПІТУ). На їх погляд, такі заходи повинні перекрити тіньовий канал імпорту товарних партій та стимулювати якісних імпортерів, йдеться у законопроекті.

АПІТУ представляє інтереси 72 найбільших в Україні виробників, імпортерів і дистриб’юторів споживчої електроніки, які обіймають близько 90% національного ринку. Щоправда, невдовзі після оприлюднення законопроекту, декотрі члени поквапилися заявити про свою непричетність до цієї ініціативи.

Але факт залишається фактом – найбільші гравці ринку виступають за жорсткіші регуляторні правила, детінізацію ринку та ефективніше виконання податкового бюджету, яке, начебто, має забезпечити саме 22-євровий поріг на імпорт.

Іншими словами, якщо ви придбали в іноземному інтернет-магазині – Аmazon, eBay чи якомусь іншому – товар вартістю вище 22 євро і замовили його доставку в Україну, вам доведеться сплатити ПДВ з оціночної вартості. І це начебто дозволить покласти у державну скарбницю 4,7 млрд грн на рік, стверджують речники АПІТУ.

Тут у мене виникає неабиякий сумнів. По-перше, два роки тому митний поріг в Україні був на рівні 300 євро. І ніхто ніде наочно не продемонстрував, як зниження цього порогу на 50% вплинуло на динаміку надходжень до бюджету. Більше того, жодного прозорого алгоритму розрахунків взаємозалежності митних зборів і бюджетних мільярдів ініціатори законопроекту не надали.

По-друге, тіньовий ринок давно напрацював імунітет від держрегуляції, навіть якщо обкласти його податками звідусіль. Наочний приклад – Білорусь. Там із початку 2016 року діє митний ліміт на рівні 22 євро та ваговий ліміт у 10 кг. До чого на практиці це призвело, є чимало свідчень у блогосфері.

Приміром, білоруський тіньовий імпорт знайшов прихисток в інших країнах Митного союзу, як-от РФ чи Казахстані. Саме через них відбуваються пересилки до Білорусі. Про популярність цього інструменту свідчить навіть рядок інтернет-пошуковика, де найпопулярнішим запитом щодо е-commerce є «посылки в Беларусь через Россию».

Отже, мені особисто не дуже зрозуміло, чи буде з чого в принципі стягувати митні збори, якщо поріг знизиться у сім разів і пропорційно ж виростуть тіньові потоки.

Або інша проблема, механізм вирішення якої ініціатори законопроекту також не пояснюють. Як за умов імплементації нового митного положення виростуть видатки на адміністрування митних зборів?

Якщо кількість відправлень з-закордону вартістю до 150 євро у минулому році становила більше 19 млн одиниць, то, очевидно, треба готуватися до залучення цілої армії «столоначальників» ДФС, які фільтруватимуть дрібні посилкові надходження від 22 євро та перевірятимуть об’єктивність задекларованої інформації. А це чималі бюджетні видатки.

Одним словом: якщо механізм взаємодії не буде збалансовано за умов суспільної згоди та чіткого механізму декларування, український споживчий ринок стане ще більш інертним, ніж сьогодні. Натомість ринок тіньового імпорту й контрабанди зросте до нечуваних з часів «лихих 90-х» обсягів.

Де корінь проблеми?

Як на мене, проблема України не в порозі безмитного ввезення товарів, а в тому, що в Україні практично закрита можливість легального імпорту товарів дрібними партіями за мінімального адміністративного тиску регуляторних органів.

Цей тиск втілюється у цілому ворохові доволі марудних операцій: укладання зовнішньоекономічного контракту з постачальником; закупівля на банківських торгах валюти під цей контракт; перерахування валюти зарубіжному постачальникові з чималими банківськими комісіями, які діють в Україні; ввезення товару протягом 90 днів; його розмитнення й закриття цієї торговельної операції щодо валютного контролю – інакше на підприємця чекає пеня з розрахунку 3% за добу, і таке інше.

Так, з одного боку, цей механізм запобігає безконтрольному виведенню валюти з країни. Але з іншого – повністю паралізує гнучкий режим товарообігу та укладання контрактів на дрібні партії товарів. І це не найстрашніше…

Наріжний камінь тут – «авторські права» та «закрита» система оцінки відповідності, які діють в Україні й сприяють безконтрольному завищенню цін на імпорт. Ця процедура настільки ж вартісна, наскільки й безглузда. Якщо товар вже пройшов відповідну процедуру сертифікації у ЕС або США, дублююча процедура в Україні просто зайва.

Приміром, товар вироблено відомим брендом мультимедійної техніки, він має міжнародний сертифікат «СЕ» (Conformité Européenne – європейська відповідність) або «FCC» (Federal Communications Commission), проте Україна досі не домовилася щодо взаємного визнання процедур оцінки відповідності ні з ЄС, ані зі США.

Як наслідок, купувати такий товар в Україні невигідно, особливо якщо можна імпортувати поштучно.

Проте в Україні є досвід вирішувати такі проблеми на регуляторному рівні цілком ефективно. Цей кейс стосується імпорту ліків, де для державних закупівель була в односторонньому порядку спрощена процедура допуску лікарських засобів, які зареєстровані Європейським агентством з лікарських засобів або в країнах із суворою регуляторною системою – Швейцарія, Японія, Австралія, Канада, США.

Національний принцип вичерпання авторських прав став суто інструментом монополізації ринку

Але так, як із ліками, не скрізь. Особливо з електронікою й побутовою технікою, парфумами та одягом, де «авторські права» давно стали інструментом лобізму.

Тут  треба додатково звертатися до розпорядника авторських прав у ДФС і переконатися, чи належить твоя компанія до «сертифікованих» імпортерів. А може вона належіть до «чорного списку» імпортерів, подання щодо яких вноситься регіональним представником бренда. А іншого шляху легально опинитися на українському ринку для імпорту відомих брендів в Україні не існує.

До чого це призводить? До того, що регіональний «розпорядник» бренда просто відсіює конкурентів, які можуть працювати на місцевому ринку за нижчими цінами, імпортуючи товар безпосередньо зі США, ЄС чи Китаю, спираючись на оптимальніші логістичні канали чи закладаючи нижчу дилерську маржу.

Отже, в той час як інтелектуальна власність скрізь у світі рухається в бік глобалізації, в Україні пригнічується сама цінова конкуренція – один із фундаментальних принципів сучасного вільного ринку.

Національний стандарт як фікція

Знову ж таки звернуся до міжнародного досвіду, де давно відмовилися від банального протекціонізму. Приміром, у США оригінальні товари ввозяться на територію іншої країни без спеціальної згоди правовласника. І це класифікується як «паралельний імпорт».

Більше того, Верховний суд США у березні 2013 року зробив прорив в тлумаченні норм про вичерпання прав та поширив цей прецедент на всю інтелектуальну власність. Йдеться про резонансну справу John Wiley & Sons проти Супапа Кіртсаєнга.

Останній – PhD-студент із Тайланду, який проживав у США. Одного разу він звернув увагу на те, що видавництво John Wiley & Sons продає одні й ті ж самі підручники у Таїланді значно дешевше, ніж у США. Він почав закуповувати їх у Таїланді та перепродавати у США. Видавництво звернулося до суду. Верховний Суд США підтвердив вичерпання авторських прав на території США, хоча перший продаж і відбувся на території іншої країни. І це стало черговою перемогою глобального ринку над локальним протекціонізмом.

Але цей тренд до України, вочевидь, ще не дістався. У нас досі діє міфічний Національний стандарт – місцевий принцип вичерпання авторських прав, який, по суті, є інструментом пригнічення конкуренції.

Більше того, до митного реєстру об’єктів права інтелектуальної власності в Україні вносяться навіть не представники бренду, а компанії-імпортери, які не зацікавлені у конкуренції. Нерідко ініціаторами змін у реєстрі взагалі стають спритні шахраї, які жодної партії товару самі не ввезли, проте справно заробляють на дозволах тим, хто імпортує відповідний товар.

Отже, кожного разу для кожного окремого дилера процедура з «іржавими викрутками» повторюється знову й знову. За таких умов для дрібних імпортерів немає іншої панацеї, як тіньовий імпорт дрібними партіями – того ж таки цілком автентичного бренду.

Отже, причиною тіньових потоків є, як не дивно, саме недосконалість українського регуляторного законодавства. А національний принцип вичерпання авторських прав став, по суті, інструментом монополізації ринку.

Переконана, що якщо лібералізувати нормативи, ринок стане набагато прозорішим. Відповідно, зі зростанням комерційної діяльності збільшаться й бюджетні доходи від товарообігу. Отже, виграють всі, зокрема й показники ефективності тієї-таки ДФС.

 

Джерело biz.nv.ua

Loading Facebook Comments ...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *